Мета: розширювати знання учнів про рідну українську мову, її значення у житті кожного; розвивати творчу уяву, мислення, пам’ять; виховувати прагнення досконало знати правильну літературну мову і навчитися нею говорити.

Хід свята

Святково прибрана зала, навкруги — вишиті рушники, серветки, зразки українського одягу, старовинні ужиткові речі, кераміка. На стінах портрети Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка. Діти одягнені в українські національні костюми.

Ведуча

Добрий день вам, любі люди!

Хай вам щастя-доля буде

Не на день і не на рік,

А на довгий-довгий вік.

Ведучий

Є багато країн на землі,

В них — озера, річки і долини...

Є країни великі й малі,

Та найкраща завжди — Батьківщина.

У ч и т е л ь. Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій мальовничій землі, в нашій славній Україні. Тут жили наші діди, прадіди, тут живуть наші батьки — тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово...Мова — душа народу. І сьогодні ми будемо говорити про нашу рідну Україну та українську мову.

1-й учень

Люблю тебе, моя Вітчизно мила,

Твої поля і небо голубе,

Бо ти дала мені, малому, крила,

То як же не любить мені тебе!

2-й учень

Люблю тебе я, мила Україно!

І все зроблю, щоб ти завжди цвіла.

Я буду вчитись в школі на «відмінно»,

Щоб мною ти пишатися могла!

3-й учень

Люблю твої ліси, струмки, джерельця

І все-усе, що є в моїм краю!

Тепло долонь, і розуму, і серця

Я Україні милій віддаю!

4-й учень

Україна моя починається

Там, де доля моя усміхається,

І, як небо, як даль солов’їна,

Не кінчається Україна.

Пісня про Україну

Ведуча. Кожен народ - патріот своєї країни, він любить її, поважає її закон і бореться за її незалежність Ми, українці здобули свою незалежність у 1991 р. Тепер у нас є своя  держава і своя мова. І хоч як не глумились із нашої мови, принижували і забороняли, не хотіли слухати і чути її мелодику звучання - сьогодні, не зважаючи ні на що, вона відроджується. Яка ж вона чиста, гарна, багата і мелодійна, наша українська мова.

Ведучий. Але й тепер дехто не дуже хоче поважати і шанувати свою мову: перекручують слова, розмовляють такою мовою, якої не існує в світі. До вашої уваги невеличка інсценізація про двох друзів. Послухайте уважно . Можливо хтось із вас упізнає себе в головних героях і задумається над почутим.

Інсценізація «Зустріч друзів»

Ведучий. Прибігає одного разу Василько до Михайлика і каже:

Василько.  Пашлі надвір. Там такі класні сорєвнованія.

Ведучий. Михайликові хотілося виправити товариша, але побоявся, що той образиться, і не поправив.

Михайлик. Ходімо.

Василько. Ти за кого будеш боліти?

Михайлик. Та, напевно, за своїх уболіватиму.

Наталка. Пацани! Подождіть мене. Подивіться, який у мене гарний цвіток для побєдітєля!

Ведучий. Михайлик аж на обличчі змінився, але знову не захотів ображати друзів.

Михайлик. Слухай, Василько, а твої батьки у відрядженні?

Василько. Да. А чьо ти хотів?

Михайлик. Та хотів попросити у твого тата один підручник. А коли вони повернуться?

Василько. Да на неділі.

Михайлик. Ти знаєш, я ніколи не міг збагнути, де ти таку мову вивчав, чи курси якісь закінчив. Мені соромно, що мій друг не поважає своєї мови, калічить її. Задумайся, Васильку, в якій країні ти живеш (Йде від друзів).

Наталка. Ну і двоюшнік ти, Василько. Навчись говорити.

Василько. А ти сама як розмовляєш: двоюшнік, цвіток. Де ти таких слів набралася?

Наталка. Злий ти, піду до Михайлика. (втікає).

Василько. Наталко, зачекай. Я ж не хотів тебе образити.

Ведучий. Кожна людина, яка поважає себе, країну, мову, не буде калічити своєї мови, бо вихована людина говорить грамотно і красиво, навіть про найбуденніші речі, бо мова не ділиться на святкову й буденну.

5-й учень

Зневажати мову мамину - біда,

Котра пустими зробить наші душі,

І ми нащадкам зможем передать

Лиш те, що корені калини  сушить.

6-й учень

Зневажати мову - зрадити себе,

А зрадників хто зможе поважати?

І стане чорним небо голубе,

І мова наша буде помирати.

7-й учень

О, не згуби свого народу,

Безсмертна мово, рідна і терпка.

Ти є душа співучого народу,

Що був і є, і буде у віках.

Ведуча. Наша мова нам рідна, як мати і батько, як та земля, на якій ми зростаємо. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Ця мова зрозуміла і рідна всім нам. І без неї немає нашого народу. Так само, як у кожної людини є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова.

Ведучий. Рідна мова. І чується лагідний, теплий голос матері, яким вона будить нас уранці. Хіба ще хтось вміє промовляти такі слова, як наші українські мами? Адже цілий світ визначає, що українська мова - чудова, мелодійна, багата.

Вчитель. А якими прекрасними звертаннями до наших дорогих рідних мам, татусів, бабусь і дідусів багата наша мова.

8-й учень

Є в нашій мові прекрасні звертання,

Добрі і щирі, прекрасні слова.

Тими словами усяк без вагання

Маму найкращу свою назива.

9-й учень

Мамо, матусенько, мамочко, ненько,

Матінко, усміх твій ніжний ловлю.

Мамонько рідна, моя дорогенька,

Я над усе тебе в світі люблю!

10-й учень

Я і до тата умію звертатись,

Хочу в словах передати тепло.

Щоб мій татусь міг частіше всміхатись,

І щоб в душі його сонце цвіло.

 11-й учень

Татку, татусеньку, таточко, тату,

Кращого в світі немає навкруг!

Татоньку, хочу тебе обійняти,

Ти мій порадник, заступник і друг!

12-й учень

Я до бабусі з любов'ю звертаюсь

Бабцю, бабусю, бабуню моя!

І до бабусиних рук притуляюсь,

І відчуваю в них лагідність я!

13-й учень

Й до дідуся  іду я  по науку:

Дідуню, діду, навчи мене на світі жить!

І на голівку покладе свою він руку,

І голосок його  сріблястий

Струмочком тихо побіжить.

14-й учень

Не посмій забути

Маминої мови.

Нею квітне поле,

І гудуть діброви.

Можеш призабути

Запах рути-м’яти,

Але рідну мову

Мусиш пам’ятати.

15-й учень

Можеш не впізнати

Голосу діброви,

Та не смій зректися

Маминої мови.

Бо як відречешся,

Кине тебе пісня,

Будеш ти без неї

Наче вишня пізня.

16-й учень

Любіть свою мову й ніколи

Її не забудьте в житті.

А хто свою мову забуде,

Той серце забуде своє.

17-й учень

Вона, як зоря пурпурова,

Що сяє з небесних висот,

І там, де звучить рідна мова,

Живе український народ.

Вчитель. Україна — золота чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зе­ленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народилися і живуть. У глибину століть сягає історія нашого народу. І чим більше минає часу, тим яскравіше ми її уявляємо. Пізнати історію рідної сторони і рідної мови нам допомагають книги і самобутня творчість нашого народу: мелодійні пісні та думи, барвисті коломийки та ліричні хороводи, чарівний фантастичний світ казок,таємнича мова танцю. Хай же сьогоднішнє свято відкриє перед вами, дорогі друзі, шануваль­ники української мови, розум, мудрість, гумор нашого талановитого народу.

18-й учень

Неначе юна зоря світанкова,

Ти лісами, степами ідеш.

Українська чарівная мово,

Ти у серці народу живеш.

19-й учень

Мелодійна моя, промениста,

Як земля, твій багатий словник.

Українська мово пречиста,

Ти ж у серці народу навік!

20-й учень

Українська прабатьківська мово,

До зірок через терни ідеш.

Рідна мово моя пелюсткова,

Ти у серці народу живеш!

Яка ж багата рідна мова!

Увесь чарівний світ у ній!

Вона барвиста і чудова,

І нищити її не смій!

21-й учень

Вона про все тобі розкаже,

Чарівних слів тебе навчить,

Усе розкриє і покаже,

Як правильно у світі жить.

22-й учень

В ній стільки слів, що й не збагнути!

І приказок, і порівнянь.

А мову знаючи, здобути

Ти зможеш просто безліч знань.

Вчитель. Любов до рідної мови починається ще з колиски, з маминої пісні. Народні колискові пісні зачаровують усіх, хто їх чує, надзвичайною ніжністю і простотою. У них – материнська ласка й любов, світ добра, краси й справедливості, щира віра в магічну силу слова … А скажіть-но, діти, чи ваші мами співали вам колискових пісень?

Пісня «Колискова»

Вчитель. Багатий український народ і на ігри зі співанками. Ось одна з них .

Жила собі маленька дівчинка, яка дуже сумувала, а коли при­йшли до неї подруги, то розвеселили її.  Дівчатка, як же ця дівчинка зветься? «Подоляночка».Тож давайте пограємо. Дівчата обирають Подоля­ночку, йдуть по колу і співають відому пісню, інсценізують її, потім сідають на свої місця.

Інсценізація «Подоляночки»

Вчитель . Наш народ дуже любить жарти. Тож давайте і ми пожартуємо. Ось послухайте смішні історії у ввиконанні учнів нашого класу .

Хлопчик

Їхав раз дядько поганою конячкою, а вона й зупинилася, так він сам запрягся, а її прив’язав до воза та й каже: «Не схотіла їхати, то йди пішки».

Двоє хлопчиків

Дідусь закидає сіно на горище, а малий Дмитрик спостерігає.
— Дідусю, а що це ви таке робите?
— Заготовляю сіно для корови, щоб узимку вона мала що їсти.
— А як вона туди залізе? — дивується Дмитрик.

Двоє дівчаток

— Ой, кумо, зима люта буде.

— Невже?

— Страшенні морози будуть!

— Та ну!

— Так буде холодно, що аж ну...

— А ти звідки знаєш?

— Бо ж у мене кожуха нема!

Двоє хлопчиків

— Діду, а ви були колись малі?
—  Був, дитино, був.
— От, мабуть, сміялися тоді з вашої лисини і бороди.

Двоє дівчаток

Сидить маленька дівчинка в пісочниці. Гарненька така,  з бантиком, і щось похапцем запихає до рота.
— Дівчинко, що ти їси? — запитує перехожий.
— Не знаю, воно само приповзло...

Двоє хлопчиків

Чого, брате, ти так зблід, що з тобою сталось?

Та за мною через став аж 100 вовків гналось.

 Що з тобою, 100 вовків, де б їх стільки взялось?

Ну нехай вже і не 100, а 50 гналось!

Та й 50 диво в нас, де б їх стільки взялось?

Ну, нехай не 50, але 10 гналось

Там і 10 не було, знать один усього.

Нехай один, аби вовк, страшно і одного.

А може то і не вовк?

А що ж то ходило, таке сіре та маленьке? А хвостик, як шило?

Вчитель . До скарбнички нашого народу належать і українські народні танці. Адже мова танцю така ж багата як і мова пісні- це голос душі народної. Зароджувались танці в праці, в забавах, під час обрядів. Український народний танець як і пісня житиме поки житиме наш народ, а нашому народу  -  нема переводу.

Діти виконують український народний танець

Вчитель. А я хочу нагадати про інші перлини народної творчості – прислів’я та приказки, загадки  З давніх-давен люди спостерігали за явищами природи: за небом, за хмарами та сонцем. З їхніх спостережень народились прислів’я, приказки та загадки. Давайте й ми пригадаємо народну мудрість. Я починаю, а ви продовжуйте:

Прислів’я

Землю сонце прикрашає, а людину … (праця).

Маленька праця краще за …  (велике безділля).

Без труда нема…(плода).

Бджоли раді цвіту, а людина ..  (літу).

Більше діла, менше …   (слів).

Гарна птиця пером, а чоловік…  (розумом).

Молодці!

А зараз подивимося як ви вмієте відгадувати загадки.

1.У нашої бабусі

Сидить звір у кожусі.

Біля пічки гріється,

Без водички миється. (Котик)

2. На городі в нас росте

Сонце ясне, золоте,

Жовте око, жовті вії,

Та чомусь воно не гріє. (Соняшник)

3. Летів птах через дах,

Сів на воротах

У червоних чоботях. (Лелека)

4. У лісі родилася,

В майстерні робилася,

А в руках плаче. (Скрипка)

5.Із неба диво золоте

І світить нам, і гріє,

Ніщо без нього не росте,

І всяк йому радіє.

Радієш ти, радію я,

Радіють луки, поле, гай,

Радіє з краю в край земля,

А що за диво? Відгадай! (Сонце)

6. Зелений кіт виліз на пліт,

Сидів, сидів аж порудів.

Хвіст унизу — миші гризуть,

Зліз би — та де! А як упаде?

Здригається світ: що то за кіт? (Гарбуз)

7. Маленький хлопчик

Виліз на стовпчик,

Одежі не носить,

Їсти не просить,

Личенько рябе,

Що воно таке? (Наперсток)

Вчитель. Українська мова багата не тільки в піснях, танцях, прислів’ях, приказках усмішках, скоромовках, казках, а й у побуті. Хто з вас не був в українській хаті? Кругом вишивки, скатертини, серветки і рушники. Від сивої давнини і до наших днів, в радості й горі рушник - невід’ємна частинка нашого побуту. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей. Ще й тепер у деяких селах жінки тчуть і вишивають рушники. Проводжаючи сина в далеку дорогу, мати дарує рушник, як оберіг від лиха.

Пісня

23-й учень

Ми дуже славим весь наш край

І любим Україну:

Її лани, зелений гай,

В саду ясну калину.

24-й учень

Із слова починається людина,

Із мови починається людина,

Моя ласкава, мамина, єдина -

Щебече соловейко на весь світ.

25-й учень

Бентежна, тополина, калинова,

Не випита, не вибрана до дна -

Це наша українська рідна мова,

Немов бандури вічної струна.

26-й учень

Моя земля - це гори темнолиці,

Навчили мови рідної мене

І підняли мене, немовби птицю,

В склепіння неба тихе і ясне

Вчитель. Кожний народ   -  ніби дерево у лісі людства, а  мова  -   це його цвітіння.Якщо обривати цвіт  -  дерево не дасть плоду, засохне, так і не давши нащадків.І не стане, наприклад, новорічної ялинки або  черешні на батьківському подвір’ї. Збідніє наш різноманітний світ. А що буде, коли веселка втратить хоча б одну барву? Адже вона вже не буде веселкою. Тому кожний народ плекає свою мову.  Адже слова -не просто звуки. Вони виражають думку і почуття.

 Бережіть рідну мову, чистилище душі нашої, криницю невичерпної краси. Це мова нашого дитинства, це мова землі, вітру,  сонця і зір, росинки і травинки. А бере вона силу із людського духу, із  любові  до землі, до нашої пам'яті. А кинемо її у небуття, то і власне життя безплідно  пройде. Оглухнемо ми без неї, осліпнемо.

27-й учень

Ми - українці - велика родина,

Мова і пісня у нас солов’їна.

Квітне в садочках  червона калина,

Рідна земля для нас всіх - Україна.

28-й учень

Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово!

У барвінки зодягайся, українське слово.

Колосися житом в полі, піснею в оселі,

Щоб на все життя  з тобою ми запам’ятали,

Як з дитячої колиски  мову покохали.

29-й учень

Мово рідна, слово рідне!

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь має.

30-й учень

Як ту мову можна забути,

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила.

31-й учень

От тому плекайте, діти,

Рідненькую мову

І учіться говорити

Своїм рідним словом.

32-й учень

Вже кінчилось наше свято.

І прощатись нам пора.

Ми бажаємо Вітчизні. 

Разом.   Щастя, миру і добра.

Пісня «Це моя Україна».