Гіперактивні діти

Гіперактивність (синдром дефіциту уваги з гіперактивністю – СДУГ) виявляється у дітей з не властивою для нормального розвитку імпульсивністю, руховою розторможеністю, неможливістю зосередитись,неуважністю. Такі діти, як правило, не можуть зосередитися на одному предметі протягом більш-менш тривалого часу, не здатні завершити виконання поставленої задачі, недбало ставляться до її виконання. Продуктивність виконання завдання зазвичай низька. Часто у таких дітей спостерігається підвищена стомлюваність. Розумова діяльність дітей із СДУГ характеризується циклічністю: вони можуть продуктивно працювати протягом 5 – 15 хвилин, після чого їхній мозок «відпочиває» 3 – 7 хвилин, накопичуючи необхідну енергію для подальшої роботи. Стан стомлюваності супроводжується безпричинним роздратуванням, плаксивістю, істериками. Можуть спостерігатись порушення просторової координації, що проявляється в руховій вайлуватості, незграбності.
Незвичайність цих дітей не є результатом поганого характеру, упертості або невихованості, як вважають багато дорослих. Можна стверджувати, що це – специфічна особливість психіки, обумовлена як фізіологічними (порушення в певних структурах мозку, спадковість, патологія вагітності й пологів, інфекції та інтоксикації перших років життя), так і психосоціальними чинниками.
Можливими причинами гіперактивності є:
1)пренатальна патологія (токсикоз, загострення хронічних та інфекційних захворювань у матері, травми в області живота, споживання матір’ю великих доз алкоголю, паління, імунологічна несумісність дитини та матері за резус-фактором, спроби перервати вагітність, загроза викидня);
2)ускладнення під час пологів (передчасні, швидкоплинні або затяжні, стимуляція пологової діяльності, неправильне положення плоду, асфіксії, внутрішні кровопроливи);
3)психосоціальні (стиль виховання в сім’ї).

Портрет гіперактивної дитини
Напевне, в кожній групі дитячого саду, в кожному класі зустрічаються діти, яким важко довго сидіти на одному місці, мовчати.ю підкорятися інструкціям. Вони створюють додаткові труднощі в роботі вихователів та вчителів, тому що дуже рухливі, запальні, дратівливі й безвідповідальні. Гіперактивні діти часто зачіплюють і упускають різні предмети, штовхають однолітків, створюючи конфліктні ситуації. Вони часто ображаються, але швидко забувають про свої образи. Відомий американський психолог В.Оклендер так характеризує цих дітей: «Гіперактивній дитині важко сидіти на одному місці, вона метушлива, багато рухається, вертиться на місці, іноді надмірно говірка, може дратувати манерою своєї поведінки. Часто у неї погана координація або недостатній м’язовий контроль. Вона незграбна, упускає або ламає речі, розливає молоко. Такій дитині важко контролювати свою увагу, вона легко відволікається, часто задає безліч запитань, але рідко очікує на відповіді». Мабуть, кожному вихователю і вчителю знайомий цей портрет.
Поведінка гіперактивних дітей може бути зовні схожою на поведінку дітей з підвищеною тривожністю, тому педагогу важливо знати основні відмінності поведінки однієї категорії дітей від іншої.  Крім того, поведінка тривожної дитини соціально не руйнівна, а гіперактивна дитина часто є джерелом різноманітних конфліктів, бійок і просто непорозумінь.

Гіперактивні діти звертають на себе увагу з перших днів життя. Вони погано сплять, надмірно чутливі до зовнішніх подразників (світла, шуму, температури, запахів), мають підвищений м’язовий тонус. У середньому дошкільному віці вони неспроможні дослухати казку, довести справу до кінця. Їхні інтереси поверхові і нетривалі, їх наслідки суть будь-якого явища, їхні дії спонтанні, безладні, а ігри галасливі. Такі діти ніколи не замислюються над наслідками своїх вчинків, не звертають уваги на стан рідних людей. Вони часто егоїстичні, демонстративні й вимогливі, що призводить до постійних конфліктів і розвитку у них агресивності. Діти легко йдуть на контакт, іноді зловживаючи терплячістю оточуючих, дуже балакучі.
Американські психологи П.Бейкер і М.Алворд пропонують такі критерії для виявлення гіперактивності у дитини.

Спостереження за гіперактивною дитиною
Під час проведень спостережень за гіперактивною дитиною слід звертати увагу на наведені характерні для неї показники.
Дефіцит активної уваги
Непослідовна, їй важко довго утримувати увагу.
Не слухає, коли до неї звертаються.
З великим ентузіазмом береться за завдання, але так і не завершує їх.
Зазнає труднощів у самоорганізації.
Часто губить речі.
Уникає завдань, які вимагають розумових зусиль, і нудних.
Часто забудькувата.
Рухова розторможеність
Непосидюча.
Проявляє ознаки стурбованості (барабанить пальцями, совається в кріслі, бігає, залазить куди-небудь).
Спить набагато менше за інших дітей, навіть у дитинстві.
Дуже говірка.
Імпульсивність
Починає відповідати, недослухавши запитання.
Не здатна дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває.
Погано зосереджує увагу.
Не може дочекатися винагороди (якщо між діяльністю і винагородою є пауза).
Не може контролювати і реагувати свої дії. Поведінка слабо керована правилами.
Під час виконання завдань поводиться по-різному і показує дуже різні результати (на деяких заняттях дитина спокійна, на інших – ні, на одних уроках вона успішна, на інших – ні).
Якщо у віці семи років виявляються усі перераховані ознаки, педагог може припустити (але не поставити діагноз!), що дитина,за якою він спостерігає, - гіперактивна.
Небезпека СДУГ полягає в тому, що в підлітковому віці він може розвинутися в асоціальну поведінку (правопорушення, алкоголізм, наркотичну залежність).
У порівнянні з іншими порушеннями особливостей поведінки, що спостерігаються в дошкільників, наявність у дитини гіперактивності  викликає найбільший опір і протест у дорослих. Це викликано тим, що такі діти самі по собі спричиняють багато незручностей і, крім того, розбурхують однолітків, які часто їх не приймають до своїх ігор, оскільки гіперактивні діти «руйнівні», непослідовні та агресивні.
Для діагностики гіпердинамічного синдрому в психологічній практиці використовуються декілька методик, але основою для визначення гіперактивності служить анкетування педагогів і батьків, оскільки ці методики розраховані на дітей від шести років і старших, а гіперактивність проявляється в три-чотири роки.
Під час організації корекційної роботи з гіперактивними дітьми слід розвивати в дитини такі уміння: концентрувати увагу, доводити розпочату справу до кінця, контролювати свої рухи, знімати м’язове напруження, контролювати свої емоційні прояви, розширювати поведінковий репертуар у взаємодії з дорослими й однолітками.
Під час роботи з дорослими (перш за все – батьками) важливо змінити їхнє ставлення до своєї дитини, стиль взаємодії з нею. Розпочинати роботу слід з пояснення причин поведінки на основі збору анамнезу. Батьки повинні зрозуміти, що дисциплінарні заходи на гіперактивну дитину не впливають. Емоційний фон спілкування з дитиною повинен бути рівним та позитивним.  Недопустимі прояви ейфорії через її успіхи і відштовхування через невдачі. Тактика вседозволеності також неприпустима, оскільки такі діти дуже швидко перетворюються на маніпуляторів.
Гіперактивним дітям слід надавати інструкції, які складаються не більше ніж 10-ти слів. Не можна просити зробити відразу декілька доручень (прибрати іграшки, почистити зуби, вмитися тощо), оскільки дитина просто не запам’ятає їх. Краще давати наступне завдання після виконання попереднього. Передбачається обов’язковий контроль якості виконання поставленого завдання.
Система обмежень і заборон повинна бути чіткою і неухильно виконуватись, кількість заборон звести до мінімуму. Вони повинні стосуватись виключно безпеки та здоров’я дитини. Спільно з нею варто розробити санкції, які можуть застосуватися  у разі порушеня заборони.
Важливо звернути увагу батьків на побудову фраз у спілкуванні з гіперактивною дитиною. Краще сказати: «Можна побігати на вулиці», ніж «Припини метушню!». Але фе ефективніше – включитися в гру дитини, направити її неконтрольовану енергію в потрібне русло.
Для того, щоб дитина змогла почути дорослого і переключитися на нову діяльність, необхідно дати їй час на підготовку, завчасно попередити про зміни. Можна використовувати звуковий сигнал.
Гіперактивних дітей необхідно привчати до режиму, до чіткого розпорядку дня. Не бажано змінювати його навіть у виняткових ситуаціях. Під час організації наочно-просторового середовища дитячого дошкільного закладу необхідно пам’ятати про те, що для гіперактивних дітей унаслідок рухової розторможеності й відсутності довільної уваги характерним є підвищений травматизм. Тому бажана наявність м’яких модулів, сухих басейнів тощо. У дошкільному закладі повинно бути приміщення для активного відпочинку дітей. Відповідне місце слід обладнати й груповій кімнаті.
Під час організації навчальних занять необхідн продумувати пропонований матеріал так, щоб один і той же алгоритм варіювався. Заняття слід проводити в ігровій формі з виключенням фізкультхвилинок. Не можна вимагати від гіперактивних дітей абсолютної дисципліни, це лише знизить їхню працездатність й рівень засвоєння матеріалу.
Під час безпосереднього виконання дитиною завдання дорослому краще знаходитися поряд з нею, погладжуючи її, заспокійливо коментуючи її дії спокійним голосом. Головне – зберігати спокій і пам’ятати, що в основі гіперактивності лежать органічні порушення, в яких дитина не винна. Корекційний вплив на гіперактивну дитину повинен включати такі прийоми і технології:
Навчання прийомам саморегуляції через використання релаксації, візуалізації;
Навчання самомасажу;
Ігри на розвиток швидкості реакції, координації рухів;
Ігри для розвитку тактильної взаємодії;
Пальчикові ігри;
Рухливі ігри з використанням стримуючих моментів;
Психогімнастичні етюди з метою навчати розуміння та проявів емоційного стану;
Роботу з глиною, водою і піском.
Корекційну роботу найефективніше будувати поетапно: індивідуальна, парна, підгрупова.
Діти, які страждають на СДУГ, найбільше потребують терпіння та співчуття.
Правила роботи з гіперактивними дітьми
Робота з ними повинна бути копіткою та комплексною, оскільки тільки вироблення  єдиної системи вимог для перебування в дошкільному навчальному закладі та родині може допомогти адаптуватися таким дітям і досягти успіху. У роботі з такими дітьми слід керуватися правилами:
1.працювати з дитиною на початку дня, а не ввечері.
2.зменшити робоче навантаження на дитину.
3.ділити заняття на короткі, але частіше повторювані періоди. Використовувати фізкультхвилинки.
4.бути емоційним, експресивним педагогом.
5.знизити вимоги до акуратності на початку, щоб сформувати відчуття успіху.
6.садовити дитину під час занять поряд із дорослим.
7.використовувати тактильний контакт (елементи масажу, дотику, поглажування).
8.домовлятися з дитиною про ті або інші дії заздалегідь.
9.давати короткі, чіткі і конкретні інструкції.
10.використовувати гнучку систему заохочень та покарань.
11.заохочувати дитину відразу ж, не відкладаючи на майбутнє.
12.надавати дитині можливість вибору.
13.залишатися спокійним. Немає холоднокровності – немає переваги!

Інтернет джерело: http://klasnaocinka.com.ua