Батьки, бабусі й дідусі, кажучи про власну дитину або внука, усе частіше запевняють: «Нічого неможливо вдіяти. Перестав слухатися. Складно з ним. Почав брехати».

Говорити про проблему важковиховуваних дітей потрібно вже в початковій школі для того, щоб визначити, дитина дійсно стала такою важкою або подорослішала. А може, вона є відображенням реальних вчинків людей та подій навколо неї? А може, вона говорить нам, дорослим, правду про нас самих, про наші взаємини?

Важковиховувана дитина — це дитина часто з високим рівнем інтелекту і загостреним почуттям справедливості. Якщо така дитина стає неслухняною, то налагодити взаємини з нею доволі складно.

Але перш за все спробуємо визначити, хто вона — важковиховувана дитина?

Це дитина яка  ні в чому не знає міри; порушує розклад дня; псує домашнє та шкільне майно; знущається з молодших дітей і людей похилого віку; б’ється і знущається з інших дітей у школі; заважає проводити уроки тощо.

— Отже, портрет важковиховуваної дитини ми з вами визначили. То які ж причини появи таких дітей.

ПРИЧИНИ ДИТЯЧОЇ НЕКЕРОВАНОСТІ

1. Боротьба за увагу батьків.

Неслухняність — це теж можливість привернути до себе увагу, заявити про себе, якщо про тебе забули дорослі. Увага необхідна будь-якій людині для емоційного благополуччя, а тим більше — дитині.

2. Боротьба за самоствердження.

Дитина оголошує війну нескінченним вказівкам, зауваженням і побоюванням дорослих. Вона чекає на довіру до себе, адже має намір розв’язувати свої проблеми самостійно.

3. Побажання помсти навколишньому світу, дорослим.

Дитина мстить за:

• невіру в її здібності та можливості. Це стосується педагогів («Ти не міг виконати це завдання! Ти списав!»);

• порівняння не на її користь зі старшими або молодшими братами і сестрами;

• приниження одне одного в сім’ї;

• утрату одного з батьків після розлучення;

• появу вдома нового члена сім’ї, який стає більш значущим, ніж сама дитина;

• несправедливість стосовно себе і невиконані дорослими обіцянки;

• батьківську брехню;

• надмірний прояв дорослими кохання одне до одного.

4. Невіра у власний успіх.

Причинами невіри у власний успіх є:

• низькі шкільні результати незалежно від докладених дитиною зусиль;

• низька самооцінка, яку заохочують педагоги і сім’я;

• погані взаємини в класі з однолітками;

• відверта ізоляція дитини;

• відсутність можливості проявити свої здібності й уміння.

Як підсумок всього вище сказаного хочу познайомити вас з однією притчею.

В одній общині жили різні люди, яких об’єднувало прагнення до самовдосконалення. Общиною управляв Мудрий Наставник. Одного разу йому необхідно було залишити общину на тривалий час. Замість себе він залишив управляти общиною свого заступника — милу і симпатичну жінку. Виїжджаючи, він зібрав усіх, вручив жінці зошит, у який він попросив записувати всі провини членів общини, незалежно від їх значущості. Поки його не було, головним порушником спокою був хлопчик, який жив у ній. Найменше порушень мав заступник.

Після повернення з подорожі Мудрий Наставник зібрав збори. На зборах він оголосив, що хоче роздати винагороду за поведінку членам общини під час його відсутності. Першим він покликав до себе хлопчика і вручив йому гроші. Іншим він теж видав премії, але вони були значно меншими, ніж та, яку отримав хлопчик.

Найменшу винагороду отримав його заступник. На цьому збори завершилися. Тільки хлопчик хотів дізнатися, чому саме йому дісталися незаслужені гроші.

З цим питанням він підійшов до Наставника. Той відповів: «Гроші твої. Ти їх заробив. Без конфліктів, друг же мій, неможливий жодний внутрішній розвиток. Конфлікти, причиною яких ти ставав найчастіше, не можна організувати навмисне. На відміну від решти, ти поводився природно, незважаючи на зошит, який я дав своєму заступникові».

Хлопчик обернувся і пішов, майже нічого не зрозумівши. Навздогін йому Наставник сказав: «Ця історія — не індульгенція для хулігана. Вона для тих, хто за будь-яким вчинком бачить необхідність засудження і кари. Вона для всіх нас. У першу чергу вона важлива не тим, кого виховують, а тим, хто виховує».